Я знаю, що я бачив, але я все ще намагаюся зрозуміти, як ця гарнітура підходить у реальному житті. Перший огляд Apple Vision Pro
У сльотавий сніжний день — такий, коли я зазвичай дивлюся у вікно й оголошую день роботи з дому. Але сьогодні я витягнувся на мокрий мороз, тому що Apple запропонувала мені та продемонструвати Apple Vision Pro.
Кілька інших з нас вже провели час з Vision Pro, але для всіх інших Vision Pro за 3499 доларів оповитий таємницею. Але мої пів години з ним показали, що гарнітура Apple здається більш знайомою, ніж я думав. Сканування обличчя iPhone для вибору правильної світлової печатки дуже схоже на налаштування Face ID. Одягання його на голову не відрізняється від багатьох інших гарнітур віртуальної реальності, таких як лінія Meta Quest — дизайн і тканинна пов’язка на голову просто більше Apple-y. Як і будь-яка інша гарнітура віртуальної реальності, ви відчуваєте, що вона сидить на вашій голові та псує вашу зачіску, коли ви її надягаєте. (Якщо у вас, як у мене, довге волосся, ви також відчуєте, що воно збирається ззаду.)
Після розміщення гарнітури відбувається коротке налаштування для відстеження погляду — подивіться на різні крапки та постукайте пальцями разом — а потім visionOS перекине вас у панель запуску додатків, яка дуже схожа на Launchpad на Mac. Єдина відмінність полягає в тому, що ви все ще можете бачити кімнату навколо себе, якщо ви так захочете. У верхньому правому боці є цифрова коронка — те, що я добре знайомий як користувач Apple Watch. Ви використовуєте його для повторного центрування головного екрана або занурення у віртуальне середовище. На протилежній стороні розташована кнопка для зйомки просторових фото і відео. Це також виглядає як бічна кнопка на Apple Watch.
Як і в попередніх демонстраціях, відстеження зору було швидким і точним. Подивившись на пункт меню або кнопку, ви одразу висвітлюєте його. Назви фільмів, виділені в додатку Apple TV, коли я переглядав їх очима. Apple змусила нас відкрити віртуальну клавіатуру в Safari, щоб перейти до веб-сайту, і це спрацювало, хоч і незграбно: ви дивитесь на літеру та зтискаєте пальці, щоб вибрати її. Ви можете вводити так швидко, як можуть рухатися ваші очі та щипати пальці, а це означає, що диктувати Siri набагато легше.
Спочатку у мене виникли невеликі проблеми з жестами щипків і подвійних щипків, тому що я, очевидно, надто довго тримав щипки, коли намагався вибрати. Лише після того, як мені сказали злегка торкнутися й відпустити — така сама дія, як подвійне торкання на Apple Watch, — усе почало клацати.
Я читав, який божевільний екран. Але навіть знаючи це, мої очі не були готові до двох екранів 4K, які вибухають 23-мікронні пікселі в кожне очне яблуко. Мені довелося нагадати собі моргати, щоб очі не висохли.
Віртуальний світ усередині Vision Pro виглядає як версія з вищою роздільною здатністю того, що Meta намагається досягти за допомогою Quest, але з набагато потужнішим комп’ютером на базі M2 для використання всередині. Чудово, що я можу перекинути програму угорі праворуч, щоб я міг дивитися в стелю та переглядати фотографії, якщо захочу. У JigSpace весело зривати шини з боліда AR Alfa Romeo F1. Відкриття програми Disney Plus для перегляду трейлера «Зоряних воєн» у віртуальному середовищі, схожому на Татуїн, є певною новинкою. Насправді я здригнувся, коли Т. рекс подивився на мене очима. Віртуальне середовище вулкана Халеакала мене здивувало, оскільки текстура скель виглядала цілком реалістичною. Це все знайомі речі. Це просто зроблено добре, і зроблено без будь-яких затримок.
Apple попросила нас принести кілька наших власних просторових відео та панорамних фотографій для перегляду всередині Vision Pro, і ефект був переконливим, хоча він найкраще працює, коли камеру тримати нерухомо. Apple каже, що робить усе можливе, щоб зменшити це, але зрозуміло, що деякі кадри краще виглядатимуть просторово, ніж інші — як і будь-яка інша система камер. Нам доведеться продовжувати грати з цим за межами ретельно контрольованого середовища Apple, щоб справді зрозуміти його межі.
Apple постійно наголошує, що Vision Pro не призначений для того, щоб ізолювати вас від решти світу, а дисплей на передній панелі гарнітури створений для того, щоб підтримувати зв’язок з іншими. Тож ми побачили демонстрацію EyeSight — те, що побачить глядач на передньому дисплеї, дивлячись на людину, яка носить Vision Pro. Це трохи тупо, але ви можете побачити очі власника, частину того, що Apple називає «персоною». (На жаль, ми не змогли налаштувати власні персони.) Коли демонстраційна людина Apple Vision Pro моргнула, ми побачили віртуальну версію її очей. Коли вони дивилися на програму, з’являлося блакитне світло, яке вказувало на те, що їхня увага була деінде. А коли вони зайшли у повне віртуальне середовище, екран перетворився на непрозоре мерехтіння.
Якби ви почали з ними розмовляти під час перегляду фільму, перед вами постали б їхні віртуальні очі-привиди. І коли вони зробили просторове фото, ви побачили, як екран спалахнув, як затвор.Це все добре, але дивно носити гарнітуру і не знати, що відбувається на передньому дисплеї — не відчувати свого зовнішнього вигляду. І ще дивніше, що, дивлячись на людей у реальному світі, вони можуть виглядати, як привиди, у віртуальному світі. Соціальні ознаки цієї речі займуть багато часу, щоб розібратися. Правда, все це було вихором. Я провів пів години, наче дитина, дивлячись на чужу планету, хоча ніколи не вставав з дивана. Але наприкінці моєї демонстрації я почав відчувати, що вага гарнітури повертає мене в реальний світ. Я насупив брови, так сильно зосередившись, що відчув початок легкого головного болю. Це напруження розвіялося, щойно я зняв гарнітуру, але повертаючись на Манхеттен, я продовжував відтворювати демонстрацію в голові. Я знаю, що я щойно бачив. Я просто все ще намагаюся зрозуміти, де це підходить до реального світу.
